Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2015 р. м. Київ К/800/24245/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Кривошеїна І.О.

відповідача не з'явився

третьої особи не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Євраз - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського»на постановуБабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2008 рокута ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 рокуу справі№2а-528/08за позовомПублічного акціонерного товариства «Євраз - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського»до третя особаДніпропетровської міської ради Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Євраз - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Євраз») звернулось з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області до Дніпропетровської міської ради (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №4/4 від 27 вересня 2006 року «Про рішення міської ради від 30 липня 2003 року №6/11 «Про комунальний податок».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23 травня 2007 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 01 червня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2008 року, постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 01 червня 2007 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після отримання справи листом Господарського суду Дніпропетровської області її передано для розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2008 року справу передано до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

За результатами розгляду справи 18 грудня 2008 року Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська винесено постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року і постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач та третя особа письмових заперечень на касаційну скаргу не надали.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 липня 2003 року відповідачем було прийнято рішення №4/9 «Про комунальний податок», яким, з метою поповнення дохідної частини бюджету міста, керуючись статтями 26, 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 15, 18, 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №56-93 «Про місцеві податки і збори», статтею 15 Закону України «Про систему оподаткування», статтями 1, 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», рада вирішила затвердити Положення «Про комунальний податок» та форму розрахунку.

27 вересня 2006 року рішенням Дніпропетровської міської ради №4/4 «Про рішення міської ради від 30 липня 2003 року №6/11 «Про комунальний податок» внесено зміни до рішення міської ради від 30 липня 2003 року №6/11 «Про комунальний податок». Пункт 2.2 додатка викладено в такій редакції:

« 2.2. Обчислення комунального податку проводиться за ставкою 20 відсотків від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу.»

Відповідне рішення введено в дію з 01 січня 2007 року на території міста Дніпропетровська.

Посилаючись на порушення відповідачем положень статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №56-93 «Про місцеві податки і збори», а саме встановлення ставки комунального податку в розмірі, що перевищує обмеження, закріплені у названій правовій нормі, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач прийняв оскаржуване рішення на підставі повноважень, визначених Законом України «Про систему оподаткування», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №56-93 «Про місцеві податки і збори». При цьому, граничний розмір місячного комунального податку встановлений спірним рішенням не перевищує граничний розмір такого податку, встановлений чинним законодавством.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом.

У відповідний період місцеві податки і збори, їх граничні розміри та порядок обчислення встановлювались Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року №56-93 у відповідній редакції (далі по тексту - Декрет №56-93).

Статтею 15 названого Декрету закріплено, що комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Статтею 18 Декрету №56-93 також передбачено, що органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Тим часом, Законом України «Про державну податкову службу» від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ у відповідній редакції за Державною податковою адміністрацією України закріплено функцію по затвердженню форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності.

На виконання зазначеної функції та підпункту «ї» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181 у відповідній редакції, 24 грудня 2003 року Державною податковою адміністрацією України було видано наказ №625, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 січня 2004 року за № 4/8603 «Про затвердження форми податкового розрахунку комунального податку».

Зі змісту зазначеної форми вбачається, що розрахунок комунального податку проводиться шляхом множення ставки податку, визначеної органом місцевого самоврядування на річний фонд оплати праці.

При цьому останній розраховується як добуток кількісного складу працівників за базовий податковий (звітний) період та неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

З огляду на викладене, помилковим є посилання відповідача на проведення розрахунку річного фонду оплати праці шляхом множення кількісного складу працівників за базовий податковий (звітний) період на неоподатковуваний мінімум доходів громадян та на 12 місяців.

Наведене також підтверджується статтею 15 Декрету №56-93, в якій відсутнє посилання на необхідність множення річного фонду оплати праці на 12.

Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить про обґрунтованість тверджень позивача про невідповідність прийнятого відповідачем рішення акту вищої юридичної сили.

Тим часом, як вбачається зі змісту прохальної позовної заяви, ПАТ «Євраз» просить визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради №4/4 від 27 вересня 2006 року.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Станом на час розгляду справи Вищим адміністративним судом України частиною 8 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом встановлено невідповідність оскаржуваного позивачем рішення відповідача правовому акту вищої юридичної сили, а саме Декрету №56-93, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та постановити рішення, яким визнати рішення Дніпропетровської міської ради від 27 вересня 2006 року №4/4 «Про рішення міської ради від 30 липня 2003 року №6/11 «Про комунальний податок» таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили і про визнання його нечинним.

Відповідно до частини 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 229, 230, 232 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Євраз - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» задовольнити частково.

2. Постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року у справі №2а-528/08 скасувати.

3. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Євраз - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» до Дніпроопетровської міської ради, третя особа Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

4. Визнати рішення Дніпропетровської міської ради від 27 вересня 2006 року №4/4 «Про рішення міської ради від 30 липня 2003 року №6/11 «Про комунальний податок» таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та нечинним.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Зобов'язати Дніпропетровську міську раду опублікувати резолютивну частину даної постанови у виданні, в якому було офіційно оприлюднено рішення Дніпропетровської міської ради від 27 вересня 2006 року №4/4 «Про рішення міської ради від 30 липня 2003 року №6/11 «Про комунальний податок», після набрання постановою законної сили.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна